У липні ми спробували дещо нове — розширили нашу звичну поїздку до Знам’янки на цілий вікенд. І цей вікенд показав нам щось дуже важливе: кількох поспіхом проведених годин недостатньо. Те, чого насправді потребують ці діти, — це час. Час для глибокого зв’язку, щирих розмов, спільного сміху та тихих митей поруч із тими, хто по-справжньому про них дбає.

Один особливий момент цієї поїздки запам’ятався найбільше: вперше директорка інтернату дозволила нам вивести дітей у сусідній парк — без супроводу працівників. Це може здаватися дрібницею, але для нас це було справжнім дивом.

Коли вона тільки обійняла свою посаду, то природно ставилася до нас з обережністю й певною недовірою. Тому її рішення довірити нам дітей навіть для короткої прогулянки стало значним кроком у наших стосунках. Це було благословенням — і відкрило двері до такого часу з дітьми, якого ми ще ніколи не мали.